Це щоб було відразу зрозуміла схема: хто - такий-то клас. Але питання насправді дещо складніше за схему.
Тут стаття. А тут відповідь пана Олександра в Соло і в Теорії. Може там про це і поговоримо. Чи в Партклубі, ну то вже кому де зручніше. В подальшому на пораду пана Олександра поставив ще пост на сторінку Спільного проекту. Ну а сторінка Дня такої можливості не дає.
Але текст треба здублювати, я думаю. Ну щоб було зручніше працювати.
Хто оновить Україну
Середній – чи відповідальний клас?
20 грудня, 2018 - 11:21Уже багато років лунають пропозиції замінити феодально-олігархічну систему, яка до краю виснажила Україну, на іншу — модерну та гуманістичну. Більшість дослідників пов’язують сподівання на модернізацію із середнім класом. Проте з часом виникає дедалі більше запитань, які ставлять під сумнів роль «гегемона демократії».
Згадаймо, чому середній клас довго вважався основою західної демократії. Цікаву відповідь надали результати досліджень професора Мелвіна Л. Кона, які тривали щонайменше два десятки років, — дослідження вченого, котрий очолював Американську соціологічну асоціацію. Він довів, що умови праці білокомірцевих найманих працівників, роботодавців та менеджерів сприяють гнучкості мислення, незалежності орієнтацій, формують здатність цінувати самостійність дітей. Шкала прихильностей таких осіб доводить, що прагнення особистої свободи у них переважає прагнення багатства і влади. Це означає внутрішній пріоритет особистої свободи, є спільною ознакою ВОЛЕЛЮБНОСТІ{1}. Цю якість професор вважав ключовою в соціальному характері класу.
Минули десятиліття, у США запанував так званий інформаційний стан, який суттєво вплинув на масову психологію. Соціолог наступного покоління Річард Флорида висунув нову гіпотезу волелюбної спільноти — творчого (креативного) класу. До нього відкривач зарахував працівників, які створюють нематеріальні активи, що приносять матеріальні дивіденди, нові ідеї, нові технології та новий креативний зміст. Очевидно, що саме креативний клас забезпечує випуск духовної «продукції», стимулює й організує розвиток сучасної економіки і новітніх технологій. Поряд із внутрішнім потягом до свободи ці люди мають пряму класову вигоду від інноваційної модернізації, що збігається зі стратегічним шляхом соціально-економічного процвітання. Останнім часом цих «інформаційних виробників» деякі фахівці відносять до традиційної структури, де вони могли б становити осереддя «оновленого середнього класу».{2}
Втім, на думку частини соціологів, зокрема професора Кембриджського університету Девіда Лейна, соціальний клас як головна рушійна сила суспільних змін взагалі «помер» — внаслідок прискорення соціальних змін протягом останніх десятиліть. Саме поняття стало розмитим і тому, що клас дедалі більше втрачає сенс: як форма ідентифікації та як пояснювальний концепт. Прихильники цієї позиції вважають, що вже наприкінці минулого століття у розвинутих країнах Заходу класи як форма єдності, як суспільно-політичні фігури і як пояснювальний чинник трансформації перестали існувати через атомізацію суспільства.{3}
І все ж, наші дослідники намагалися виявити подібну соціальну спільноту. Головним сподіванням більшості експертів на демократичні трансформації напередодні Революції Гідності залишався той прошарок, який за традицією визначали, як середній клас. «У нас умовно можна було б назвати середнім класом тих, хто працює переважно на транснаціональні компанії або на великий український бізнес на посадах, пов’язаних із фінансово-інформаційним сектором, — вважає експерт Центру досліджень суспільства Володимир ІЩЕНКО. — Критерії визначення середнього класу є настільки нечіткими, а в Україні ще й настільки політизованими, що краще покладатися на суто прикладні дослідження. За оцінками маркетингових компаній, які зацікавлені у підрахунку того, скільки може витрачати цей середній клас, купуючи квартири, машини, холодильники, наш середній клас становить від 5% до 15% населення»{4}.
Більшість дослідників вважали, що за рівнем життя й освітою до середнього класу можна віднести близько 10% українців. Тетяна Черненко, зокрема, вважала, що якісним показником приналежності до середнього класу у нас може бути почуття відповідальності перед собою, перед своєю родиною за майбутнє і те, що людина живе не лише сьогоднішнім днем{5}.
Разом з тим, Україна, очевидно, має суттєві відмінності від Заходу: у нас відсутнє дещо з того, що колись було ТАМ, і водночас частково збереглося те, чого ТАМ уже немає. Наприклад, дослідження за методикою Мелвіна Л. Кона в першій половині 1990-х років виявили в Україні ключові ознаки середнього класу — незважаючи на відомі соціально-економічні катаклізми. Мабуть, це й були ті ВОЛЕЛЮБНІ громадяни, які привели Україну до проголошення незалежності{6}.
З іншого боку, зараз більшість експертів переконані: представники середнього класу в Україні жодним чином не відповідають критеріям, встановленим для представників середнього класу демократичних держав світу. Вочевидь, більша частина носіїв «волелюбства» (значна частина інтелігенції та інженерно-технічних працівників) після 1991 року вийшла за межі середнього класу внаслідок зубожіння та природної зміни поколінь.
Залишається питання: чи існує якась частина їхнього попереднього суспільного впливу, чи сформувалися у двох наступних поколіннях їхні духовні нащадки? Якщо так, то де і як шукати той вплив і що являють собою ті нащадки?
Ґрунтовне дослідження середнього класу провів 2015 року Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Визначені такі соціально-класові групи: вищий клас — 1%; середній клас — 14%; периферія середнього класу — 35%; нижчий клас — 31%. {7}
Відсотки свідчать, що виявлений СЕРЕДНІЙ клас посідає незвичну для традиції позицію ВИЩОГО класу, оскільки 1%, очевидно, становлять представники великого капіталу. А серединну позицію (наступні 35%) посідає населення, яке віднесено до ПЕРИФЕРІЇ класу: за методикою Центру їхній матеріальний статок, якість освіти і культури та реальний статус у суспільстві не сягають показників «кондиційного» середнього класу.
Експерти розглядали цей клас як нормативний конструкт, який був сформований у західних країнах протягом другої половини минулого століття і наділений соціально позитивними конотаціями. Дослідники прийшли до думки, що цей клас становить соціальну основу громадянського суспільства, МАЄ БУТИ суспільним суб’єктом ЗАПИТУ на демократичні цінності і стандарти, їх головним носієм і захисником, розглядається як соціальна основа громадянської (політичної) нації, отже — суспільної єдності і стабільності.
Як бачимо, характеристика сучасного середнього класу в Україні суттєво відрізняється від попередніх, як мінімум, у двох аспектах. По-перше, він НЕ є носієм і захисником демократії, а лише МАЄ БУТИ. По-друге, відіграє роль соціального стабілізатора, тобто консерватора системи, але НЕ МАЄ ознак ВОЛЕЛЮБСТВА. Автори нагадують, що функціональний підхід наділяє середній клас певними «прогресивними» якостями, а тоді «...необхідним стає прийняття концепції прогресу стосовно середнього класу, а також передбачається, що інтереси середнього класу збігаються з вектором прогресивного розвитку суспільства загалом. У цьому разі можна погодитися з деякими дослідниками, які вважають, що середній клас далеко не завжди в суспільстві відігравав прогресивну роль».
Таким чином, той середній клас, який виявило дослідження Центру, ролі лідера оздоровлення України явно не відповідає. Адже провідна соціальна роль, володіння моральними і громадянськими чеснотами йому лише ПРИПИСУЄТЬСЯ в уявленнях громадян.
Дослідження й дискусії щодо креативного та/чи середнього класу в Україні тривали, коли розпочалася Революція Гідності, а потім — визвольна війна на Донбасі. Ці події надали безпрецедентного поштовху соціально-психологічній трансформації нашого суспільства. За висновком Спільного Проекту, Майдан та війна виявили формування нового соціального прошарку — ВІДПОВІДАЛЬНОГО. За традицією ця волелюбна спільнота, що формується, названа класом{8}.
Його унікальність полягає в тому, що основу становлять суто українські соціальні спільноти: майданівці, добровольці та волонтери. Вони зупинили ворога дорогою ціною, довели всьому світові, що здатні дати відповідь на сучасні історичні виклики, які постали також перед Заходом. Новий клас відповідає концепції прогресу, яка передбачена Спільним Проектом. Інтереси цього класу збігаються з вектором перспективного розвитку суспільства, який концептуально відкрив позитивний сценарій.
На специфічну характеристику суттєвої частини цього класу звернув увагу військовий психолог Олександр ТКАЧЕНКО: «Зараз стало великою проблемою, що люди, які повертаються з війни, особливо активно воювали на передовій, потрапляють у звичайне життя практично іншими. І найбільша помилка нашої традиційної психології, та й самого близького оточення цих людей, — у тому, що їх намагаються повернути в те життя, проти якого вони, фактично, боролися на війні. Адже в тому, старому житті фактично нічого не змінилося — та ж корупція, злодійство, соціальна несправедливість тощо. З тим старим життям більшість тих, хто повернувся з війни, вже ніколи не змириться...»
Загальну кількість нового класу потрібно ще досліджувати, але орієнтовно можна уявити із частки учасників Майданів: 12% українців{9}. Зрозуміло, що серед них було чимало людей лише з разовим імпульсом, але більшу частину становили якраз ті, хто незабаром пішов у добровольці та волонтери. Таким чином, маємо підстави припустити, що суб’єктом оновлення країни виступить відповідальний клас, загальна частка якого 2014 року становила близько десятої частини українців. Хоча ця частка, внаслідок соціально-економічної деградації після 2014 року, суттєво скоротилася.
Важливо взяти до уваги, що волелюбний клас щойно народився, ще перебуває на стадії формування і самоусвідомлення. Саме зараз інтелектуалам важливо відіграти «інженерну» функцію його формування — відповідно до переходу від стану «класу в собі» до стану «класу для себе». Якраз на подібну трансформацію середнього класу сподіваються дослідники УЦЕПД. Вони нагадали, що такий перехід відбувається під впливом ідеології, яка сприяє усвідомленню специфічних інтересів, їхніх відмінностей, протилежностей чи збігу з інтересами інших соціальних прошарків і структур. У такому разі наукові концепції стають класоутворюючим чинником, який зверху поступово «опускається» на вирішальний рівень повсякденної агітації{10}.
Отже, в Україні змагаються у швидкості самоусвідомлення середній та відповідальний класи. Матеріальні переваги (загальна чисельність, гроші, участь у владі, доступ до мас-медіа), безумовно, має перший, але його інтереси та цінності НЕ відповідають історичній перспективі та інтересам 75% українців. Отже, ідеологія та цінності існуючого середнього (фактично — вищого) класу не можуть отримати підтримки більшої частини суспільства. Разом з тим, за сприяння своїх УЯВНИХ моральних і громадянських чеснот, представники середнього класу мають шанси отримати підтримку: традиційним методом феодально-олігархічної системи — імітацією демократичного процесу{11}.
Олександр ТЕРТИЧНИЙ, координатор Спільного Проекту
---
1. Волелюбність, мабуть, сьогодні називають "ліберальні цінності". Або загалом як характеристика того класу чи соціального прошарку, то лібералізм. Бо українському читачеві можна побачити тут і обрії Гуляйполя, а це ж не те волелюбство.
2. Це структурна зміна в середньому класі, що не чіпає головної ознаки: певного рівня доходів. Так, програмісти і дизайнери, системні аналітики приєднались до фінансових брокерів чи рекламних агентів, але головна ознака - середнього рівня доходів - залишилась.
3. Соціальний клас, як мати на увазі відношення до засобів виробництва, розмивається, звісно. Зростає роль вільних професій, акції рухаються до робітників підприємства, інші процеси впливають на класову структуру, але ж чи були саме класи рушійною силою? Полеміка з Марксом? Хто рухав США чи Німеччину, Сингапур чи Японію в другій половині ХХ сторіччя? Хіба класи? Я б не наважився так стверджувати.
4. Тобто, на відміну від Заходу, де це більшість населення, наш платоспроможний клас досить малочисельний, а відтак, можна вважати, не впливовий? Саме як середній, без вищого, олігархічного. Втім, місцевий олігарх, на рівіні села чи містечка, хіба він не зацікавлений в збереженні саме наявної системи? Хоч з точки зору статків не такий вже і багатий. У порівнянні, може, з менеджером столичного бізнесу, що формально є найманим працівником.
5. О, це ж зовсім інша характеристика. І дуже цікава саме для політичної площини. Ці 10% можна вважати політичним класом, так же? Чи він є платоспроможним? Важко відповісти. Освіченим - це точно. А чи він має авто, їздить на відпочинок до Греції, навчає дітей за кордоном, то відповісти важко. Тим більше, згадаємо про ліберальні цінності, не можна тут забути цінності консервативні і соціалістичні. Чи ці люди є в Фейсбуці? Скоріше за все. Як вони відповідальні, то мають же це якось виявляти. Хоча б постити про погану владу.
6. Нічого подібного. До незалежності прагнули всі - ліберальні, консервативні, соціалістичні - всі були на той час націоналісти, бо вважали, що наша країна має бути самостійна. І сьогодні значна більшість громадян, навіть в Донбасі, хоче таки налагодження життя в цій країні, а не її розвалу, приєднання до Росії чи Польщі.
7. Матеріал Центру можна почитати. І побачити більш докладно, як визначено розподіл і що таке периферія середнього класу. Чи це впливає на відповідь, яку ми шукаємо згідно із заголовком тексту?
8. Як би хотілося погодитись, побачити той відповідальний клас десь в нашому сьогоденні. Втім... Революція ж була не революція. А визвольна війна ніяка не визвольна. То і відповідального класу від цих подій очікувати не варто. От, може, від кризи як такої, бо вона ж все глибша і зловісніша, розчарованих курсом держави все більше і більше, але як по-чесному, то я не спостерігаю якогось збільшення числа або відчутних проявів отих відповідальних. Людей, що ганять не владу, а себе. За те, що робили щось вчора не так в політичній площині і зрештою допустили до влади якусь дивовижну кодлу, інакше не скажеш.
9. Звідки така цифра? І в розвиток: яка ж структура цього класу? Хто був на Майдані, так би мовити, по-справжньому, хто приходив щодня, хто щонеділі, хто кидав каміння в міліцію, хто бив вітрини магазинів. І то ж не Київ, вся країна береться до розгляду? Втім, важливіше інше. Психолог каже, що вони не змиряться, це дійсно відомо про всіх ветеранів, найбільше про ветеранів США, що були у В'єтнамі чи Іраку. Вони потребують допомоги, але чи наша українська медицина на це спроможна? І другий рівень, не загальної адаптації, а політичної активності: ветерани військових дій як рушійна сила суспільного прогресу? Як же вони себе сьогодні виявляють в площині громадянського суспільства? Які конкретні приклади?
10. От згадана ідеологія цього класу, але що це таке? Щось традиційне - націоналізм, християнська демократія, лібералізм - чи, можливо, щось унікальне, сформоване в Україні останнім часом? Що саме можна спускати на рівень "щоденної агітації"?
11. З наведеною діхотомією середній - відповідальний дуже важко погодитись. По-перше, той середній вже і так характеризували, і так, і по-західному, і по-українські - зрештою абсолютно незрозуміло, що ж мається на увазі. Може визначити цей клас як фактично привладний? Його називають олігархічним, може це не досить коректно, але ж він є, існує цей клас, реально керує країною за допомоги наявної політсистеми. Яку, як було сказано на початку тексту, всі вже хочуть бачити зміненою докорінно. З цим класом все зрозуміло, але чи він мався на увазі? А от його антитеза... Я її просто не побачив, не відчув, що ж то за люди, де вони, що роблять сьогодні, як саме, чого від них чекати завтра? І які ж стосунки у тих обох класів з партіями? Наявними, можливо власними, що їх ті класи будуть формувати в майбутньому? Бо реформувати політсистему мають же партії?
ВідповістиВидалитиشركة نقل عفش بتبوك